За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в'язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Заарештовані були фактично позбавлені права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань.

На таємній спецділянці НКВД УРСР у Биківнянському лісі знайшли свій останній спочинок десятки тисяч жертв Великого терору. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян. На думку істориків, загальна кількість розстріляних, похованих у Биківні, може становити до 100 тис. осіб. Серед них – священики й науковці, селяни й робітники, художники й письменники, актори й інженери, композитори й держслужбовці. Проте дуже важливо за величезними цифрами бачити окремі долі, персональні історії та конкретні імена. Биківнянські могили – братські, але не безіменні.

Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» разом із Українським інститутом національної пам'яті проводять спільну інформаційну кампанію «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил».

Допомогти в пошуку інформації про репресованих може відео-лекція «Репресовані родичі» проекту «Суспільний університет» на UA:Перший (https://youtu.be/6aKNQ6-6orw). Також корисною буде книга «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (http://www.cdvr.org.ua/node/3185). Ці матеріали містять перелік установ та ресурсів, до яких варто звертатися, їхні контакти, зразки заяв, алгоритм дій, знайомлять з відповідним законодавством, описують практику доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні і за кордоном, а також надають відповіді на найпоширеніші запитання.