У 1917 році українська дипломатична та консульська служба були сформовані як повноцінний державний інститут, який найбільш наближений до сучасних форм дипслужби.

Українська дипслужба початку ХХ століття офіційно діяла від створення Секретарства справ міжнародних Української Народної Республіки (грудень 1917 р.) до закриття Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині (травень 1924 р.) як останньої дипмісії УНР.

22 грудня 2017 року дипломатична служба України святкує своє сторіччя: цього дня 1917 року Голова Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгін підписали «Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ».

Першопроходцями української дипломатії були ще зовсім молоді за віком люди (першому міністру закордонних справ УНР Олександру Шульгіну було 28 років, його наступнику Всеволоду Голубовичу – 32, а студенту Миколі Любинському, який замінив його на цій посаді – 26).

Перший вихід дипломатії України на міжнародну арену – участь у мирних переговорах в Брест-Литовському 27 січня (9 лютого) 1918 р. – завершився успіхом – підписанням мирної угоди із представниками країн Четверного союзу, що передбачав негайне встановлення дипломатичних та консульських зносин. Це був перший мирний договір в ході світової війни, який засвідчив міжнародне визнання України як незалежної держави, проголосив вигідний для неї мир без анексій і контрибуцій.

Упродовж 1918 – 1919 р. було сформовано мережу українських дипломатичних представництв (Берлін, Відень, Стамбул, Румунія, Іспанія). Під час існування Української Держави було засновано 4 посольства 1-го розряду в Німеччині, Австро-Угорщині, Туреччині та Болгарії, 2 посольства 2-го розряду – в Швейцарії та Фінляндії, дві місії: в Румунії та Скандинавських державах.

У підпорядкуванні зовнішньополітичного відомства було засновано консульську службу із окремим підрозділом у центральному апараті, консульські установи, консульські відділи у дипломатичних представництвах. Символічне значення в умовах утрати державної території УНР та припинення діяльності офіційних консульств мало запровадження посад українських почесних консулів у зарубіжних країнах, як доказ існування самостійної держави – Української Народної Республіки. Першими почесними консулами стали громадяни Швеції, Нідерландів, Швейцарії. 

Перший спеціальний навчальний заклад для підготовки дипломатичних кадрів в Україні було створено в кінці квітня 1918, він розпочав роботу у часи правління гетьмана Павла Скоропадського. Це були «Консульські курси» з 10-тижневою програмою, на які приймали осіб з вищою юридичною або економічною освітою. 

У Берні було створене перше міжнародне українське прес-бюро в Європі. Почала діяти служба дипкур’єрів.Перший офіційний дипкур’єр УНР із Європи в Україну з дипломатичною валізою, запечатаною печатками УНР, вирушив із Берна в квітні 1918 р.

За доби Гетьманату було вперше розроблено церемоніал аудієнції іноземних представників у Глави держави.

У червні-серпні 1919 р. було започатковано таку форму «організаційно-роз’яснювальної роботи керівництва відомства закордонних справ УНР з главами дипломатичних представництв» як наради послів і голів дипломатичних місій УНР. Такі наради відбулися у Відні (18 – 22 червня 1919 р.; 18 – 20 серпня 1920 р.) та Карлсбаді (6–14 серпня 1919 р.)

Відзначаючи 100-річчя української дипломатії та вшановуючи її традиції, не можна не помітити значну подібність історичних викликів та завдань зовнішньополітичних служб періоду Української революції та сучасної України.

Новітня українська дипломатія досягла значного успіху на шляху, на якому, на жаль, свого часу зазнали поразки наші колеги – засновники дипломатичної служби УНР. За роки незалежності вітчизняні дипломати зробили вагомий внесок у розбудову української державності та захист суверенітету і територіальної цілісності України.